Стежка до загубленого ліхтаря

Оленя повернулося з прогулянки й помітило, що ліхтаря немає. Без нього вечірня стежка здавалася незнайомою.

Сова запропонувала спершу пригадати шлях. Друзі зупинялися біля старого дуба, а потім переходили струмок по камінцях.

Вони дійшли до дуба. Під ним лежали жолуді й сухе листя, але ліхтаря не було.

Біля струмка оленя побачило відбиток своєї лапи. Воно згадало, як зупинилося тут зав’язати стрічку на кошику.

Сова поглянула на папороть. За широким листком блиснула металева ручка. Оленя обережно відсунуло листок і усміхнулося.

Ліхтар стояв на сухому камені. Оленя поставило його туди, щоб мати вільні лапи біля кошика.

Друзі запалили ліхтар і повернулися додому. Тепле світло допомагало бачити камінці та корінці на стежці.

Оленя подякувало сові за допомогу. Тепер воно знало: коли щось загубилося, корисно спокійно пригадати свої кроки.